Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. 64. Суд нагадує, що держава відповідає за благополуччя осіб, взятих під варту, і органи влади зобов'язані захищати таких осіб

64. Суд нагадує, що держава відповідає за благополуччя осіб, взятих під варту, і органи влади зобов'язані захищати таких осіб. Пам'ятаючи про обов'язок ор­ганів влади звітувати щодо ушкоджень, завданих особам, що перебувають під їхнім контролем, Суд вважає, що нездатність встановити державних службовців, винних у злочинному насильстві щодо затриманої особи, як у цьому випадку, не може звільнити державу від відповідальності за Конвенцією (див., mutatis mutan­dis, Есен (Esen) проти Туреччини, № 29484/95, § 28; Яз (Yaz) проти Туреччини, № 29485/95, § ЗО; Айше Тепе проти Туреччини, № 29422/95, 22 липня 2003 p.).

65. У світлі вищезазначеного та за відсутності жодного вірогідного пояснення Уряду щодо походження ушкоджень заявника, слід вважати, що заявник отримав ушкодження внаслідок нелюдського та такого, що принижує гідність, поводжен­ня, за яке Уряд має нести відповідальність.

66. Суд робить висновок, що тут було порушення ст. З Конвенції у цьому відношенні.
В. Відповідність розслідування

1. Доводи сторін

67. Уряд доводив, розслідування стосовно тверджень заявника було розпочате негайно після подання ним скарги. На думку Уряду, під час розслідування було здійснено багато заходів, а повернення справи для додаткового розслідування прокурорами вищого рівня та судами свідчило про намір державних органів про­вести всебічне і об'єктивне розслідування.

68. Заявник стверджував, що попри обов'язок, покладений на них законом, слідчий і прокурор, які бачили заявника після побиття, виявили абсолютну бай­дужість стосовно його ушкоджень. Далі заявник стверджував, що розслідування проводилося неквапливо і тривало надто довго. Заявник також доводив, що за­тримка з допитом свідків мала згубні наслідки для розслідування, оскільки деякі з них вже не могли чітко згадати події. Заявник зауважив, що йому заважали ак­тивно брати участь у розслідуванні, якщо зважити на затримки з повідомленням йому про ухвалені процесуальні рішення та відмову надати йому повний доступ до матеріалів справи.

2. Оцінка Суду

69. Суд нагадує, що ст. З Конвенції створює позитивний обов'язок ефективно
розслідувати заяви про погане поводження (процитоване вище рішення Ассенов
та інші проти Болгарії, § 101-106). Однак питання, чи буде відповідним та не­
обхідним встановлювати процесуальне порушення ст. З, коли заявник також спи­
рається на ст. 13 Конвенції, залежатиме від обставин кожної справи.

У цій справі Суд встановив, що заявник зазнав нелюдського та такого, що при­нижує гідність, поводження, перебуваючи під вартою міліції, за яке Уряд має не­сти відповідальність за Конвенцією. А за таких обставин, Суд вважає, що його скаргу щодо відсутності ефективного розслідування органами влади щодо причин його ушкоджень більш доречно розглядати за ст. 13 Конвенції (порівняй, Ільхан (Ilhan) проти Туреччини, № 22277/93, §§ 89-92, ECHR 2000-VII).

III. ЗАЯВЛЕНЕ ПОРУШЕННЯ СТ. 13 КОНВЕНЦІЇ

71. Заявник скаржився за ст. 13 Конвенції на відсутність ефективного засобу правового захисту щодо ст. З Конвенції.

72. Стаття 13 Конвенції передбачає:

«Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має пра­во на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи».

1. Доводи сторін

73. Уряд стверджував, що розслідування за скаргами заявника було правовим
засобом захисту, який заявник використав ефективно.

Додатки

74. Заявник стверджував, що ст. 13 Конвенції була порушена, оскільки органи
державної влади не змогли провести ефективне розслідування у його справі. Він
посилався на свої доводи, згадані у параграфі 68 вище. Він також доводив, що
національне законодавство не передбачає відшкодування за обставин його спра­
ви, оскільки його визнали винним у вчиненні злочину (див. параграф 52 вище).
Заявник стверджував, що розгляд цивільної справи щодо відшкодування компен­
сації за спричинену шкоду в будь-якому разі залежав би від результату криміна­
льного розслідування, яке досі триває.

2. Оцінка Суду

75. Суд нагадує, що ст. 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Кон­венцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій си­стемі. Таким чином, ст. 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заяв­ника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається ст. 13, має бу­ти «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його ви­користання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення Айдин (Aydin) проти Туреччини від 22 вересня 1997 p., Звіти 1997-VI, сс. 1895-96, § 103 та Кайя (Кауа) проти Туреччини від 19 лютого 1998 p., звіти 1998-1, сс. 329-30, § 106). Суд також нагадує: коли особа робить небезпідставну заяву, що вона зазнала тортур або істотно поганого поводження з боку держави, поняття «ефективного засобу захисту» передбачає, між іншим, ретельне та ефективне розслідування, яке здатне призвести до встановлення та покарання відповідальних осіб, і включає ефективний доступ скаржника до про­цедури розслідування (див. рішення Текін (Tekin) проти Туреччини від 9 липня 1998 p., звіти 1998-IV, с 1517, § 52).

76. Суд відзначає, що за скаргою заявника, державні органи провели поверхо­ве розслідування і лише допитали можливих порушників. Вони прийняли заперечення працівників міліції за чисту монету та відмовили у порушенні кримінальної справи щодо них попри свідчення заявника та незаперечні тілесні ушкодження в нього. Кримінальне розслідування скарги заявника почалося лише через більш ніж рік після подій. Суд згоден із заявником у тому, що недоліки на початковій стадії розгляду його заяви суттєво вплинули на подальший хід розслідування загалом. Багато свідків були допитані лише через значний час (травень — листопад 2001 р.) та не могли чітко свідчити щодо подій у березні 2000 р. Суд також відзначає, що у двох випадках національні суди визначали суттєві недоліки у розслідуванні: більшість свідків були допитані лише після три­валої затримки, у той час як декілька інших свідків не були допитані взагалі. На думку Суду, ці недоліки самі собою дають достатні підстави для висновку, що органи влади не виконали своїх зобов'язань за ст. 13 Конвенції.

77. Щодо процедури відшкодування шкоди, Суд не вважає, що національне право щодо компенсації за незаконні слідчі дії (параграф 52 вище) стосується цієї справи, оскільки позов про відшкодування за шкоду, завдану злочином, може по­даватися як за Цивільним процесуальним, так і за Кримінально-процесуальним кодексами (див. параграфи 49-51 вище). Але такий позов має подаватися проти певної особи або осіб. Цей засіб захисту стає марним, якщо винна особа не вста­новлена і не звинувачена. Тож відсутність жодного результату у головному криміна-

Поиск по сайту: