Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. це означало, що, на відміну від офіцерів, які призначалися судовими засідателя­ми для вирішення лише однієї справи

це означало, що, на відміну від офіцерів, які призначалися судовими засідателя­ми для вирішення лише однієї справи, президент військового суду користувався істотними гарантіями незалежності.

Решта військовослужбовців, як входили до складу Військового суду, не при­значалися на певний період часу Вони виконували свої суддівські функції за по­требою (ad hoc). З огляду на це, вони усвідомлювали, що після участі у відправ­ленні правосуддя мають повернутися на звичайну військову службу. Суд все ж не вважав, що сам по собі факт призначення військовослужбовців судовими засіда­телями за принципом ad hoc дає достатні підстави дійти висновку про невідповідність військових судів вимозі незалежності суддів, що її закріплено у ч. 1 ст. 6 Конвенції. Цей факт лише засвідчує необхідність з'ясування питання про наявність певних гарантій відсутності зовнішнього впливу на таких військово­службовців під час відправлення ними правосуддя.

Суд визнав наявність у даній справі певних гарантій, про які йшлося вище. До них, зокрема, слід віднести присутність у складі Військового суду цивільного судді, роль і повноваження якого значно зросли після прийняття у 1996 р. закону, котрий уже згадувався вище. Іншою гарантією слугувала наявність у складі тако­го суду посади постійного президента. Суд також наголосив на існуванні законо­давчо закріплених гарантій щодо забезпечення підсудному юридичного захисту, жорстких правил відбору членів військових судів та обов'язку останніх складати присягу перед виконанням функцій правосуддя.

Суд, однак, дійшов висновку про недостатність вищенаведених гарантій, як­що йдеться про необхідність виключити будь-яку можливість впливу з боку військового командування на двох молодших офіцерів — членів Військового суду. Він, зокрема, зауважив про те, що ці офіцери не мали юридичної освіти та були підпорядковані статутним вимогам щодо військової дисципліни. Суд також наголосив на відсутності нормативної заборони іншим військовослужбовцям справляти вплив на членів військового трибуналу. Усі наведені міркування набу­вали ще більшого значення, коли мова йшла про справу, в якій підсудний обви­нувачувався у порушенні вимог військової дисципліни. У цьому сенсі статус членів військового суду вирізнявся від статусу членів журі присяжних у звичай­ному суді.

Що ж до скарг заявника стосовно ролі так званої наглядової інстанції, то Суд з'ясував, що до її повноважень входило скасування вироків, постановлених військовими судами. Більше того, вказана інстанція могла дійти будь-яких вис­новків щодо факту встановлення вини підсудних, а також мала право на зміну ви­років (крім випадків погіршення становища останнього).

Враховуючи вищенаведене, Суд дійшов висновку, що сам факт існування «несудового» органу, який здійснює наглядові функції щодо військових судів, су­перечить вимогам ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Суд вважав, що істотні недоліки розгляду справи заявника судом першої інстанції, про які йшлося вище, не могли бути виправлені на стадії апеляційного розгляду справи, оскільки подання заявником так званої апеляції не означало перегляду справи по суті. Сама апеляція мала наслідком ухвалення Військовим апеляційним судом рішення про відмову у розгляді вимог заявника.

Беручи до уваги усі наведені міркування, Суд дійшов висновку про те, що за­уваження заявника з приводу невідповідності Військового суду вимогам незалеж­ності є обґрунтованими, а тому мало місце порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Суд також зауважив, що заявнику пропонувалася юридична допомога за умо­ви сплати ним 240 фунтів стерлінгів. Суд не вважав таку пропозицію недоречною

чи неправомірною, особливо враховуючи рівень заробітної платні заявника. Суд відзначив, що у разі прийняття заявником згаданої пропозиції його інтереси у Військовому суді були б представлені незалежним юристом. Заявник, однак, відхилив пропозицію Військового департаменту правової допомоги у криміналь­них справах навіть ще до отримання відповіді останнього стосовно зміни окремих умов згаданої пропозиції відповідно до запиту представника заявника.

Врешті-решт Суд не визнав підставними скарги заявника щодо відсутності не­залежності у його військового представника. У будь-якому випадку Суд дійшов висновку, що представник заявника виконував свої обов'язки належним чином, за винятком помилкового пояснення можливих результатів незадоволення апеляційної скарги заявника.

Рада Європи

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа «Міллан-і-Торнес проти Андорри»

(Affaire Millan і Tomes с. Andorre)

Страсбург, 6 липня 1999 p.

Європейський суд з прав людини постановляє рішення:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу розпочато за заявою проти князівства Андорра, поданою до Євро­пейської комісії з прав людини (Комісія), відповідно до положень колишньої ст. 25 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Конвенція), громадянином Андорри паном Жоаном Міллан-і-Торнесом (Joan Millan і Tomes) 7 серпня 1996 року.

Заявника представляла адвокатська фірма «Кабрерізо-Міньо-Монегаль-Рас-каньєрес» міста Андорра ла Велла. Уряд Андорри (Уряд) представляла пані І. Тор Фаус, постійний представник князівства Андорра при Раді Європи.

ЩОДО ФАКТІВ

І. Обставини справи

7. Протягом 1995 р. заявник зав'язав дружні стосунки з X. П. Останній був особисто знайомий з А. Ж., спільно з яким він здійснював перевезення тютюну з Андорри до Франції та Іспанії. З цією метою А. Ж. відрядив до Андорри авто­мобіль, який було зареєстровано на ім'я заявника.

8. 22 березня 1995 p., близько десятої години вечора, заявник та X. П. прибули до місця проживання А. Ж. Згодом вони втрьох вирушили до місця, відомого піл назвою «Коль д'Ордіно». Під час поїздки між X. П. та А. Ж. відбулася сварка Прибувши до «Коль д'Ордіно», X. П. почав вимагати в А. Ж. вийти з машини і продовжити з'ясовування стосунків у сусідньому лісі. Водночас він вийняв з багажника рушницю 22-го калібру і зарядив її. У лісі X. П. кілька разів вистрілив у А. Ж. і остаточно добив його двома пострілами впритул.

9. Як стверджує заявник, свідок події, він, підкорившись погрозам X. П.. до­поміг йому сховати тіло, а пізніше спалити машину, в якій переховува-ш тіло

Поиск по сайту: