Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. обґрунтування щодо прийнятого рішення

обґрунтування щодо прийнятого рішення. Це є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу. Проте зазначені вимоги закот слідчі нерідко ігнорують.

Нерідко слідчі також не виконували положень закону (ч. 2 ст. 7 ^і КПК України щодо роз'яснення сутності обвинувачення особі, яка вчинила злочин, перед на­правленням справи до суду, підставу звільнення від кримінальної відповідаль­ності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.

Іноді слідчі в резолютивних частинах постанов вказували взаємовиключні підстави для звільнення осіб від кримінальної відповідальності.

Деякі слідчі помилково розуміють зміну обстановки (ст. 7 КПК України) як перебування особи у місцях позбавлення волі за вчинення іншого злочину.

Не всі слідчі при підготовці постанов враховують те, що відповідно до ст. 48 КК (у зв'язку зі зміною обстановки) справи підлягають закриттю лише стосовно осіб, які вперше вчинили злочин.

Місцеві суди, розглядаючи такі постанови, обґрунтовано відмовляли органам досудового слідства у закритті справ з нереабілітуючих підстав.

Згідно зі ст. 48 КК України не можуть бути звільнені від кримінально: відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки особи, які вчинили тяжкий зло­чин, проте органи досудового слідства інколи виносять постанови про закриття справ і щодо таких осіб.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України) і передачею на поруки (ст. 47 КК України) допускається за умови, якщо особа після вчиненого злочину щиро покаялася. Проте мали місце випадки, коли органи досудового слідства направляли до судів постанови пре звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які не визнали свою вину.

Іноді працівники органів досудового слідства та суду при закритті справ поси­лалися на норми закону, які втратили чинність.

Практика розгляду судами справ про їх закриття з нереабілітуючих підстав

Узагальнення засвідчило, що суди в основному дотримуються правових підстав та встановленого кримінально-процесуальним законом порядку звіль­нення осіб від кримінальної відповідальності, проте деякі суди все ж допускали порушення закону.

Згідно зі ст. 241 КПК України справа має бути призначена до попереднього розгляду в строк, протягом якого можна з'ясувати всі визначені законом питан­ня, але цей строк не повинен перевищувати ЗО діб з дня надходження справи до суду. Однак в окремих випадках суди безпідставно не призначали справи до попе­реднього розгляду тривалий час.

Місцеві суди розгляд справ цієї категорії у судовому засіданні в основному здійснюють відповідно до чинного законодавства, тобто за участю потерпілого, цивільного позивача, прокурора, самого обвинуваченого, за винятком випадків, коли особу не встановлено (ч. З ст. 111 КПК України) та захисника.

У 2001 р. було прийнято новий КК України, в якому скасовано караність дея­ких діянь, що має зворотну дію в часі. Але незважаючи на таку декриміналізацію. окремі органи досудового слідства та місцеві суди Запорізької, Дніпропетровсь­кої, Львівської областей у постановах про закриття справ усупереч вимогам ч. '. ст. 5 КК України продовжували посилатися на ст. 7 КПК України (зміна обста­новки), а не на п. 2 ст. 6 КПК України (відсутність складу злочину), через порушувалися права громадян.

Ухилення особи, яка вчинила злочин, від слідства або суду є підставою зупинення перебігу строку давності (ч. 2 ст. 49 КК). У зв'язку з цим суди, розгля

Додатки

даючи справи зазначеної категорії, зобов'язані перевірити законність направлен­ня органами досудового слідства до суду постанов про звільнення осіб віл кримінальної відповідальності. Однак деякі суди не завжди перевіряють обґрун­тованість прийнятого органом досудового слідства рішення, внаслідок чого пе­редчасно виносять постанови про закриття справ. Такі порушення закону вияв­лені у Дніпропетровській, Черкаській та інших областях.

Відповідно до Закону від 12 липня 2001 р. № 2670-Ш, КПК України доповне­но новою статтею —11^і (порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності), через що в судовій практиці виникло пи­тання щодо застосування строку давності у справах, в яких не встановлено особу, котра вчинила злочин. Згідно з ч. З цієї статті справу, в якій у ході досудового розслідування не встановлено особу, котра вчинила злочин, суд вправі закрити за підставою, передбаченою ч. 2 ст. 49 КК України, тобто особа звільняється віл кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло 15 років.

Під час підготовки узагальнення виявилося, що суди інколи не дотримуються встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку звільнення осіб від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею їх на поруки (ст. 47 КК України). Вони, зокрема, не з'ясовують, чи належним чином оформлено кло­потання колективу про передачу особи на поруки.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки — це право суду, а не обов'язок. Застосовуючи ст. 47 КК України, суд по­винен впевнитися, що виправлення конкретної особи, котра вчинила злочин, можливе без застосування до неї кримінального покарання, а перебування цієї особи в колективі, який звернувся про передачу на поруки, сприятиме її виправ­ленню.

Деякі місцеві суди неналежним чином перевіряли обґрунтованість постанов про направлення справ до суду для вирішення питання про звільнення обвинува­чених від кримінальної відповідальності, внаслідок чого мали місце випадки закриття справ щодо осіб, які вчинили тяжкі злочини, що суперечить вимогам закону (статті 45-48 КК України).

Відповідно до ст. 45 КК України, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям допускається лише у випадку, коли особа щиро пока­ялась, активно сприяла розкриттю злочину й повністю відшкодувала заподіяні нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Ці три умови є обов'язковими складо­вими дійового каяття особи. За відсутності однієї з них звільнення особи за цією підставою недопустиме.

Суди не завжди виконують у повному обсязі вимоги ст. 282 КПК України, зокрема не вислуховують думку учасників судового розгляду і не роз'яснюють про наслідки закриття справи.

При вирішенні питання про закриття справи суд відповідно до ст. 12 КПК Ук­раїни зобов'язаний з цього приводу з'ясувати думку потерпілого. Однак місцеві суди Хмельницької області цю вимогу закону в багатьох випадках не виконують.

Закриваючи справи відповідно до ч. 2 ст. 248 КПК України, суд повинен над­силати копії постанови про закриття справи прокурору та сторонам у справі. Проте деякі місцеві суди Львівської області не дотримувалися цих положень за­кону, надсилаючи копії постанов про закриття справ лише прокурору, а це є пе­решкодою для оскарження постанов в апеляційному порядку.

Деякі місцеві суди, закриваючи кримінальні справи щодо померлих, не долу­чили до матеріалів справ копії свідоцтв про смерть.

Якість постанов судів про закриття справ

671

Поиск по сайту: