Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. те це не означає, що провадження обов'язково мало бути приреченим на невдачу, оскільки справа вже містила велику кількість документальних свідчень

те це не означає, що провадження обов'язково мало бути приреченим на невдачу, оскільки справа вже містила велику кількість документальних свідчень, поданих заявницею. Проте це розслідування не було задовільним, оскільки воно не вста­новило відповідних обставин і не розглядало питань, поставлених перед ним, та­ких як походження ушкоджень заявниці (див. § 42 вище).

67. 03.03.2004 генеральний прокурор видав розпорядження щодо відновлення розслідування, однак з того часу нічого не було розслідувано. Отже, Суд не може не дійти висновку, що за останні три роки державні органи не виправили не­доліки, про які їм, власне, було відомо.

68. Відповідно, сталося порушення ст. З Конвенції — з огляду на брак ефек­тивного розслідування тверджень заявниці щодо неналежного поводження.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТ. 13 КОНВЕНЦІЇ ЩОДО НЕНА­ЛЕЖНОГО ПОВОДЖЕННЯ

69. Заявниця також стверджувала, що їй було відмовлено в ефективному засобі
правового захисту в питанні оскарження неналежного поводження. Вона вказу­
вала, що всі її спроби ініціювати кримінальну процедуру були безуспішними. Так
само і її спроби отримати компенсацію в цивільних процедурах у судах. Вона по­
силалася на ст. 13, яка зазначає таке:

«Кожна людина, права і свободи якої, викладені в цій Конвенції, порушують­ся, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалеж­но від того, що порушення було вчинене особами, які діяли як офіційні особи».

70. Уряд не подав інших коментарів, окрім тих, що були подані за ст. З Кон­венції.

71. Суд нагадує, що ст. 13 Конвенції вимагає: якщо розглядається більш ніж одне порушення прав, потерпілий повинен мати право скористатися механізмом для встановлення відповідальності державних службовців чи органів за ці пору­шення Конвенції. Високим Договірним Сторонам дозволений певний вибір що­до способу, в який вони виконають свої конвенційні обов'язки щодо цієї гарантії. Як правило, якщо один засіб сам по собі в цілому не задовольняє вимог ст. 13. можна використати кілька засобів, передбачених національним правом (див. се­ред багатьох інших джерел «Kudla v. Poland» [GC], заява№ 30210/96, § 157, ECHR 2000-ХІ; «Сопка v. Belgium», заява № 51564/99, § 75, ECHR 2002-1).

72. Однак межі обов'язків держави за ст. 13 варіюються залежно від природи скарги заявника, а в деяких ситуаціях конвенція вимагає забезпечення особливо­го засобу. Так, у справах з підозрілою смертю чи неналежним поводженням, зва­жаючи на фундаментальну важливість прав, що захищаються ст. ст. 2, З, 13 Кон­венції, вимагається (на додаток до виплати, де це є необхідним — компенсації проведення ретельного і ефективного розслідування, яке б мало наслідком вста­новлення і покарання винних (див. рішення у справах «Anguelova v. Bulgaria», за­ява № 38361/97, §§ 161-162, ECHR 2002-IV; «Assenov and others v. Bulgaria», § 114 et seq.; «Suheyla Aydin v. Turkey», від 24.05.2005, заява № 25660/94, § 208).

73. На підставі наявних у поточній справі свідчень Суд робить висновок, шо державні органи несуть відповідальність за ст. З Конвенції за ушкодження, яких зазнала заявниця 13.02.99. Скарги заявниці до державних органів стосовно цьогс ґрунтувалися на тих самих свідченнях і, таким чином, були «спірними» для цілей ст. 13 Конвенції (див. рішення у справі «Boyle and Rice v. the United Kingdom» ви 27.04.88, серія A, no. 131, p. 23, § 52). Таким чином, державні органи мають обов'язок провести ефективне розслідування проти працівників міліції. На підставах, викладених вище, можна сказати, що жодного ефективного розсліду­вання проведено не було. Таким чином, жодний інший засіб із доступних заяв-

Додатки

ниці, включаючи вимогу компенсації шкоди, мав мало шансів на успіх. Якщо суди мають компетенцію на незалежну оцінку факту, то значущість відповідно проведеного розслідування є настільки важливою, що навіть найбільш перекон­ливі протилежні свідчення, запропоновані позивачем, будуть відкинуті як «невідповідні». Цивільні провадження, розпочаті заявницею, демонструють це. Суд просто підтримав думку прокурора стосовно того, що скарги заявниці є безпідставними без оцінки фактів справи (див. §§ 29—30 вище). Таким чином, процедура щодо компенсації шкоди була (за вказаних обставин) лише теоретич­ним та ілюзорним засобом, не здатним гарантувати заявниці компенсацію.

74. Суд робить висновок, що заявнику було відмовлено в ефективному націо­
нальному засобі захисту від неналежного поводження міліції. Отже, є порушення
ст. 13 Конвенції.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 5 ТА 6 ЩОДО АДМІ­НІСТРАТИВНОГО ТРИМАННЯ

75. Заявниця нарікала, що її арешт 13.02.99, нічне тримання у відділку міліції та наступне п'ятиденне ув'язнення були незаконними. Ці скарги були проголо­шені прийнятними за ст. ст. 5 та 6 Конвенції.

76. Уряд визнав, що арешт заявниці та її тримання були незаконними. Однак він стверджував, що заявниця припинила бути потерпілою стверджуваних пору­шень під цим заголовком. Він посилається на постанову голови Ростовського обласного суду від 05.03.2003, в якій зазначається, що арешт заявниці відбувся з порушенням національного законодавства і якою скасовується рішення від 14.02.99.

77. На думку уряду, це рішення надає заявниці можливість вимагати в окремій цивільній процедурі компенсацію моральної шкоди, спричиненої незаконним позбавленням волі, як передбачено статтями 1070 та 1100 Цивільного кодексу. Уряд вважає, що, оскільки заявниця не ініціювала таку справу стосовно компен­сації, вона не вичерпала національних засобів захисту і, відповідно, Суд має відхилити скарги щодо її тримання.

78. Заявниця не погодилася з позицією уряду і наполягала на своїх скаргах.

79. У своїх запереченнях уряд пропонував Судові визнати, що постанова від 05.03.2003 вплинула на статус заявниці як потерпілої та що вона повинна вимага­ти компенсації. Однак Суд зазначає, що ті самі заперечення вже були запропоно­вані відповідачем і були відхилені Судом у рішенні стосовно прийнятності скар­ги. Відповідно, Суд не буде вивчати заперечення уряду.

А. Законність тримання

80. Спершу Суд зазначає, що, оскільки сторони не дискутували з цього приво­ду, арешт заявниці, її нічне тримання у відділку міліції та подальше п'ятиденне адміністративне ув'язнення дорівнювало позбавленню волі в розумінні § 1 ст. 5 Конвенції.

81. Перше питання, що має розглядатися: є чи існували у вичерпному переліку § 1 ст. 5 Конвенції будь-які підстави для тримання. Суд вказує, що тримання за­явниці розділяється на два чітких періоди, тобто до та після її зустрічі із суддею 14.02.99. У цей день заявницю ув'язнили на 5 днів за вчинене нею адміністратив­не правопорушення. Відповідно, з цього моменту її тримання мало чітко визна­чені підстави. Попереднє добове тримання залишається головним чином непояс-неним. Суд буде вивчати ці періоди окремо.

1. Арешт та нічне тримання

82. Суд зазначає, що на одній зі стадій тримання заявниці вона формально бу­
ла звинувачена в адміністративному порушенні і теоретично могла вважатися та-

Поиск по сайту: