Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. справедливі та сприятливі умови праці та на захист від безробіття

справедливі та сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Особливої ува­ги на міжнародному рівні набуло питання захисту від дискримінації у сфері тру­дових відносин. Так, ч. 2 ст. 23 Загальної декларації прав людини підкреслює, що кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Важливими положеннями, закріпленими ст. 23 Загальної декларації прав людини, також є положення, згідно з якими кожний, хто працює, має право на справедливу і задовільну винагороду, що забезпечує людині гідне існування для нього самого та його сім'ї і доповнюване, у разі необхідності, іншими засобами соціального забезпечення; кожна людина має право створювати професійні спілки з метою захисту своїх інтересів. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права в ст. 7 закріплює положення, відповідно до якого держави, що беруть участь у Пакті, визнають право кожного на справедливі та сприятливі умови праці, включаючи, зокрема:

a) винагороду, що забезпечує, як мінімум, усім трудящим:

і) справедливу зарплату та рівну винагороду за працю рівної цінності без жодної різниці; зокрема, жінкам повинні гарантуватися умови праці не гірші за ті, які мають чоловіки, з рівною оплатою за рівну працю;

іі) задовільне існування для них самих та їх сімей відповідно до положень Пакту;

b) умови роботи, що відповідають вимогам безпеки та гігієни;

c) однакову для всіх можливість просування на службі виключно на підставі трудового стажу і кваліфікації;

d) відпочинок, дозвілля та розумне обмеження робочого часу, оплачувану
періодичну відпустку, так само як і винагороду за святкові дні.

Декларація МОП (Міжнародної організації праці) про основні принципи і права у сфері праці (затверджена Міжнародною конференцією праці на 86-й сесії в Женеві, 18 червня 1998 р.) проголошує принцип недопущення дискримінації у сфері праці та зайнятості.

Відповідно до п. 20 преамбули Європейської соціальної хартії (переглянута, Страсбург, 3 травня 1996 p.), всі трудящі мають право на рівні можливості та рівне ставлення до них при вирішенні питань про працевлаштування та професію без дискримінації за ознакою статі. Усі особи з сімейними обов'язками, які працюють і хочуть працювати, мають право робити це без дискримінації і по можливості так, щоб їх службові обов'язки не суперечили сімейним.

Згідно зі ст. 20 Європейської соціальної хартії держави зобов'язуються визнати і вжити відповідних заходів з метою забезпечення реалізації права на рівні можливості та рівне ставлення при вирішенні питань про працевлаштування та професію без дискримінації за ознакою статі в таких сферах:

a) працевлаштування, захист від звільнення та професійна реадаптація;

b) професійна орієнтація, підготовка, перепідготовка та перекваліфікація;

c) умови працевлаштування та праці, включаючи оплату праці;

d) професійне зростання, включаючи просування по службі. Спеціальна стаття Європейської соціальної хартії присвячена забороні

дискримінації: «Реалізація прав, передбачених Хартією, забезпечується без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального походження, стану здоров'я, належності до національних меншин або за іншими ознаками». Водночас, відповідно до Хартії, нерівне ставлення, яке ґрунтується на об'єк­тивних і розумних засадах (підставах), не вважається дискримінаційним. Відповідно до Хартії, держави зобов'язані гарантувати право працюючих чоло­віків і жінок на рівну винагороду за працю рівної цінності.

10. Законодавство про працю

Згідно з Рекомендаціями МОП № 57 щодо професійного навчання трудящі обох статей повинні користуватися рівними правами на вступ до всіх технічних і професійних установ, а також на отримання однакових свідоцтв і дипломів після закінчення одних і тих самих курсів навчання.

Крім того, Україна є учасницею декількох спеціальних міжнародних дого­ворів, що забороняють дискримінацію у сфері праці. Так, 22 листопада 1999 р. Ук­раїна ратифікувала Конвенцію Міжнародної організації праці № 156 про рівне ставлення і рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейни­ми обов'язками, прийнята 67 сесією Генеральної Конференції Міжнародної ор­ганізації праці 23 червня 1981. Відповідно до неї забезпечення справжньої рівності чоловіків і жінок — одна з цілей національної політики кожного члена Організації — полягає у тому, щоб особи з сімейними обов'язками, які виконують або бажають виконувати оплачувану роботу, могли здійснювати своє право на працю, не відчуваючи дискримінації, і, наскільки це можливо, гармонійно поєднували професійні та сімейні обов'язки.

Частиною національного законодавства України також є Конвенція № 111 про дискримінацію у сфері праці та занять. Стаття 1 цієї Конвенції закріплює по­ложення, відповідно до якого термін «дискримінація» включає:

a) будь-яку різницю, недопущення або перевагу, що проводиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного або соціального походження, що призводить до знищення або порушення рівності можливостей або ставлення в галузі праці та занять;

b) будь-яку іншу різницю, недопущення або перевагу, що призводить до зни­щення або порушення рівності можливостей або ставлення у галузі праці та заняття, визначене відповідним Членом у разі консультації з представницькими організаціями підприємців і трудящих, де такі існують, та іншими відповідними органами.

Будь-яка різниця, недопущення або перевага щодо певної роботи, яка ґрун­тується на специфічних вимогах, дискримінацією не вважається.

Стаття 2 Конвенції № 111 про дискримінацію у сфері праці та занять покладає на держави такі зобов'язання: визначати і проводити національну політику, спря­мовану на заохочення рівності можливостей та ставлення до праці та зайнятості з метою викорінювання будь-якої дискримінації.

Конвенція 117 про основні цілі та норми соціальної політики (дата ухвален­ня — 22.06.1962, дата набуття чинності — 23.04.1964) містить спеціальний розділ, положення якого спрямовані на заборону дискримінації за ознаками раси, ко­льору шкіри, статі, віросповідання, належності до племені або профспілкового членства (Розділ V). Згідно зі ст. 14 цього розділу, метою політики відповідно до Конвенції про основні цілі та норми соціальної політики є скасування будь-якої дискримінації серед трудящих за ознаками раси, кольору шкіри, статі, віросповідання, належності до племені або профспілкового членства щодо: а) трудового законодавства та угод, які надають рівні економічні умови тим, хто законно проживає і працює в цій країні; Ь) допуску на державну або приватну службу; с) умов найму та просування по службі; d) можливостей для професійно­го навчання; є) умов праці; і) заходів з охорони здоров'я, охорони праці та забез­печення добробуту трудящих; g) дисципліни; h) участі в переговорах про укладан­ня колективних договорів; і) ставок заробітної плати, які визначаються відповідно до принципу рівної оплати за працю рівної цінності.

Метою здійснення політики у сфері зайнятості держав — учасниць Конвенції про політику у сфері зайнятості від 15 липня 1966 р. № 122, згідно зі ст. 1 є забез-

Поиск по сайту: