Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката. печення свободи вибору зайнятості та найширших можливостей для кожного трудящого щодо одержання підготовки та використання своїх навичок і здібнос­тей з метою

печення свободи вибору зайнятості та найширших можливостей для кожного трудящого щодо одержання підготовки та використання своїх навичок і здібнос­тей з метою виконання роботи, для якої він придатний, незалежно від раси, коль­ору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, іноземного або соціального поход­ження.

Багато із зазначених положень міжнародно-правових актів було враховано при підготовці Конвенції Співдружності Незалежних Держав про права та ос­новні свободи людини 26 травня 1995 р., ст. 14 якої закріплює положення, відповідно до якого кожна людина має право на працю і захист від безробіття, а також на рівну винагороду за рівноцінну роботу, включаючи отримання пільг, на однакові умови щодо праці рівної цінності та на рівний підхід до оцінки якості роботи. Частина 2 цієї статті спрямована на захист прав жінок. Відповідно до цієї норми, з метою забезпечення ефективної реалізації прав працюючих жінок До­говірні Сторони зобов'язуються:

а) надавати оплачувану відпустку, достатню допомогу по соціальному забезпе­
ченню або допомогу із громадських фондів для жінок, які беруть відпустку до і
після пологів тривалістю, передбаченою національним законодавством;

б) вважати незаконним, якщо підприємець повідомляє будь-якій жінці про
звільнення під час її перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю або повідомляє
її про звільнення з роботи в такий час, коли термін повідомлення закінчується за
її відсутності;

в) забезпечити для працюючих матерів, що годують своїх немовлят, вільний
час, достатній для цієї мети;

г) регулювати прийом на роботу жінок для роботи у нічну зміну в промисло­
вості;

д) регулювати прийом на роботу жінок на підземних гірничорудних роботах і
відповідно на інших видах роботи, які не прийнятні для них через небезпеку,
шкідливості для здоров'я або важкість.

Визначення місця Конвенції в національній правовій системі має величезне практичне значення, оскільки дозволяє розв'язати питання про її юридичну си­лу. Для цього необхідно розглянути такі аспекти даної проблеми:

1) місце і роль міжнародних договорів¹ у системі національного законодавства;

2) механізм імплементації норм міжнародного права, форми застосування норм міжнародного права у процесі врегулювання внутрішньодержавних пра­вовідносин.

У науці міжнародного права існує два підходи до питання про співвідношення норм міжнародних договорів і внутрішньодержавних актів: моністичний і ду­алістичний. Принципова відмінність цих теорій полягає в тому, що прибічники моністичної теорії визнають єдність двох систем права, а дуалістичної — запере­чують її і наполягають на існуванні двох самостійних правових систем.

Ці напрями фактично включають чотири концепції. Прибічники першого із зазначених напрямів розподіляються на дві групи: одні моністи виходять із при­мату міжнародного права над внутрішньодержавним, інші, навпаки, стверджу­ють, що примат належить праву внутрішньодержавному. Дуалістичний же напрям полягає в затвердженні принципу рівності міжнародного договору і внутрішньодержавного закону. Проте серед представників дуалістичної теорії та-

¹ Поняття «міжнародний договір» є родовим і охоплює усі міжнародні угоди, що можуть мати найрізноманітніші назви й форми: договір, угода, пакт, трактат, конвенція, декла­рація, комюніке, протокол тощо.

10. Законодавство про працю

кож немає єдності: одні з них дотримуються думки про те, що питання про пріоритет міжнародного або національного права не може виникнути, інші вва­жають, що у процесі розв'язання даного питання перевага має надаватися факто­ру часу — пізніший акт скасовує попередній.

Перший із зазначених напрямів дуалістичної теорії, що виник наприкінці XIX ст., виходить з відокремлення норм міжнародного і внутрішньодержавного права і затверджує їх непідпорядкованість один одному. Причини того, що міжнародне і внутрішньодержавне право існують як окремі самостійні системи права, представники дуалістичної теорії вбачають у наступному:

1) різні об'єкти регулювання (міжнародне право регулює відносини виключно
на міжнародному рівні, внутрішньодержавне, відповідно, — тільки на національ­
ному);

2) різний суб'єктний склад правовідносин (суб'єктами міжнародних пра­
вовідносин, згідно з дуалістичною концепцією, можуть бути тільки держави і
міжнародні організації; внутрішньодержавних — фізичні та юридичні особи, ор­-
гани державної влади і місцевого самоврядування);

3) відмінність джерел виникнення юридичних норм (міжнародне право вини-­
кає як результат волевиявлення держав, узгодження їх інтересів; норми
внутрішньодержавного права розглядаються представниками даної концепції як
загальнообов'язкові установлені державою правила поведінки, гарантією ре­
алізації яких є державний примус).

Таким чином, прибічники цього напряму дуалізму стверджують, що дві на­звані правові системи ніколи не можуть вступити у конфлікт між собою, оскільки вони обслуговують різні правопорядку

Представники другого напряму дуалістичної теорії визнають можливість пе­ретину двох систем права, а значить, — і можливість виникнення колізій між їх нормами. Такі колізії, на їхню думку, повинні долатися за правилом вирішення темпоральних колізій — пізніший акт скасовує попередній.

На відміну від дуалістичної теорії, моністичні концепції обґрунтовували єдність двох даних правових систем, визнаючи, проте пріоритет якої-небудь однієї з них над іншою. Згідно з поглядами моністів одного з напрямів, міжнарод­не право є ніби продовженням національних правових систем, їх сумою або «зовнішньодержавним правом», норми якого мають юридичну силу лише тоді і тою мірою, коли і якою мірою вони включені до внутрішньодержавного права. Представники іншої гілки моністичної теорії, навпаки, відстоюють позиції виз­нання міжнародного права як верховної правової системи, що визначає не лише сферу дії внутрішньодержавного права, а й зміст його нормативного масиву.

Міжнародне право не визначає статус міжнародних договорів у національних правових системах. Цей статус встановлюється внутрішнім законодавством кож­ної держави-учасниці договору. Відповідно, саме національна правова система визначає, чи зобов'язані національні суди та інші правозастосовники вдаватися до норм міжнародного договору при вирішенні конкретної справи. Національ­ною правовою системою вирішується також питання, чи набувають громадяни лержави-учасниці договору прав, які можуть бути захищені в національних судах унаслідок ратифікації або приєднання до договору. Таким чином, питання про за­стосування Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок вирішується на рівні внутрішнього права тієї або іншої держави.

Висновок про те, якої із цих концепцій дотримується держава, можна зроби­ти, проаналізувавши її законодавство. Чимало держав вирішують дане питання на конституційному рівні. Конституції цих країн містять положення, відповідно

Поиск по сайту: